Піднятись в небо, долетіти до хмар.

Вирує негода, січе дощ, власне, не падає а січе. Проходимо далі через сад в поле. Там хмари, які от от розродяться рясним дощем, і квіти, любов до яких в мене безмежна. Я люблю ці польові квіти: волошки, ромашки, маки. Вони відображення справжнього життя – як тільки ти маєш чим живитись, ти живеш, ростеш, цвітеш, твориш і радієш; як тільки в тебе з-під ніг забирають те, що тебе так живить, ти одразу марнієш і гинеш, сам того не помічаючи. Штучність же має інше життя, вона може продовжувати жити в неприродньому середовищі, продовжувати цвісти, красуватись, але це ж не справжнє!

Перевірити справжність тяжко, не зірвавши з-під ніг землю. Але справжність можна теж перевірити часом. Почуття теж бувать різні! Справжність виникає там, де сила кохання долає багато для досягення мети. Піднятись в небо, долетіти до хмар і зупинити дощ, власне на час фотосесії. Їм це вдалось! Представляю Вам моїх любих Ярослава та Оленку.